Десь поміж відчуттям ранкової нудоти, гір посуду і звуків істерики вираз «побути в тиші» став мене дратувати.
Тиша для мене – це час “для себе”, час, коли я, усамітнившись, годую свою душу. Але, як всім відомо, материнство найсильніше відображається на двох важливих речах: особистому просторі і особистому часі. І все починається прямо ж всередині нашого власного тіла.
Чимало разів через нудоту при вагітності замість запланованих справ доводиться проводити день біля туалету. Потім, з появою дитини, це нестача сну, годування та інші клопоти про новонародженого. Все це триває впродовж часу, коли діти ростуть, і їх стає більше.
Бути мамою означає дізнатися, що при виході з будинку у когось неодмінно протік підгузок. Це означає, що сьогодні ти збиралася зайнятися своїми справами, але дитина прокинулася з температурою, і весь твій день – це низка прання і турбота про хворе чадо. Із задоволенням, обіймами, сплесками радості пов’язані сильне виснаження, нервове перевантаження і багаторазові випадки, коли терпіння знаходиться на межі.
Коли ж у підсумку нам знаходити оту тишу?
Рано вставати! Справді? А що, якщо у мене всю ніч тривала так звана «ранкова нудота»? Мені все одно вставати разом з сонцем? А що робити в ті місяці, коли я годую дитину грудьми кілька разів за ніч? Як мені прокинутися до малюка?
У такому випадку потрібно просто знайти потрібний час і місце, де ти будеш одна! Невже? Раніше я говорила собі: «Якщо у моїй тиші немає певної міри відокремленості, і вона не триває впродовж певного часу – це час недостатньо якісний». Дуже довго я вірила в це.
Одного разу сиділа з Біблією в надії провести «якісний час», і вгадайте, що сталося? Мені завадили діти. Хтось заплакав. Комусь потрібна була допомога на горщику. Хтось упав зі стільця. Я раптом усвідомила, що читаючи Біблію, лаю своїх дітей за те, що вони турбують мене в настільки важливий момент. Чому вони не можуть залишити мене в спокої?
Упс!
Я так старалася бути вірною у виконанні завдання, що забула про головне! Але ж і фарисей може бути вірним у виконанні завдання. Мене не полишала думка про те, що мої діти запам’ятають, як я тримаю Біблію в руках, а в серці – ігнорую її. Тому я повинна була змінити свій фокус: мені слід було зосередитися на перебуванні з Богом. Для мене ця зміна була революційною. Я залишила перфекціонізм і законництво. Знову і знову я задавала собі просте запитання: чи я та людина, яка прагне до Бога? Чи спілкуюсь я з Ним сьогодні? Але, що це значить? Це значить, що я шукаю Його в тиші. Це означає, що я прагну Його Слова! Але це також означає, що коли мені важко знайти тишу, я не відчуваю провини. Той період, в якому я перебуваю, – це Божий дар для мене, мої руки зайняті завдяки тому, що Він в них вклав.
Я більше не вважаю тишу духовною версією часу «для себе». Спілкування з Богом не обмежується тим, що в найзручніший для нас час ми сидимо, попиваємо каву, закутавшись теплою ковдрою, і тішимося істинами з 138-го псалма. Зверніть увагу, скільки разів Біблія говорить про те, що Ісус залишив натовп, щоб побути на самоті … а вони пішли за Ним! І Він служив їм.
Тепер я розумію, що час у тиші – не рутина або черговий пункт у списку справ. Бог, якого ми прагнемо, – це Бог Отець наш, а не Бог наш наглядач. Біблія не статична: вона сповнена життя, активна, натхненна Богом. Він нас наситить, навіть коли життя шумне і хаотичне. Він почує наші молитви, навіть якщо ми їх вимовляємо над раковиною, повною тарілок Ісус заплатив ціну муки, щоб ми могли мати таку ж близькість з Отцем, як і Він.
Будьте з Богом, де б ви не знаходилися, зараз у вашому реальному житті, особливо якщо крихітні рученята тягнуться до вашої Біблії і смикають за край, поки ви її читаєте. Пізнавайте Його як донька, а не як найманий працівник. Ісус – не чергове завдання, яке вам сьогодні потрібно виконати. Він уже на кожній сторінці вашої історії.
Адаптація Тетяни Трачук
